ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В   ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Що ж мають на увазі під поняттям «діти з особливими потребами»?

Це діти, які через різні причини потребу­ють посиленої уваги педагогів, діти, яких при­рода позбавила можливості на достатньому рівні сприймати світ й почуватися належними до нього внаслідок хвороби, вади чи патоло­гічного стану.

У сучасному світі значно зросла кількість ді­тей з порушеннями нормального розвитку: якщо в середині XX ст. 60-70% новонароджених були практично здоровими, то сьогодні близько 40-50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними роз­ладами розвитку за цей час майже не змінилася (4-5 %), однак значно збільшилася кількість ді­тей з «межовим» розвитком, він може бути на­ближений до нормального лише за умови пра­вильного виховання і спеціального навчання

ДО ДІТЕЙ ІЗ ПРОБЛЕМАМИ РОЗВИТКУ НАЛЕЖАТЬ:

1. Діти з порушенням інтелекту (розумово від­сталі).

2. Діти з відхиленнями в пізнавальному роз­витку (із затриманням психічного розвитку).

3. Діти з порушеннями слуху.

4. Діти з порушеннями зору.

5. Діти з порушенням опорно-рухового апарату.

6. Діти з порушенням мовлення.

7. Діти з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки).

8.Діти з порушеннями поведінки і діяльності.

9. Діти зі складними комплексними порушен­нями.

У дітей з особливими потребами дуже час­то спостерігають грубі різнобічні порушення психічної діяльності: пам'яті, уваги, мислен­ня, мовлення, моторики, емоційної сфери. Однак після спеціальних вправ і занять ці діти можуть досягти непоганих результатів. Коло проблем таких дітей вимагає в основно­му втручання фахівців у галузі педагогіки та психології, тісного контакту із сім'єю.

На сьогодні в нашій державі намагають­ся законодавчо закріпити створення умов для рівного доступу до навчання всіх категорій ді­тей (інклюзивна освіта).

Утілювати це в практику поки що не ма­ємо можливості. А чекати не маємо права. Адже чим раніше почати корекцію, тим ра­ніше можна побачити позитивний результат.

  Що ж робити з такою дитиною в загально­освітньому закладі?

Добре, якщо така дитина має навчатися за індивідуальною формою навчання і для цього надано всі необхідні документи. Це не нова форма роботи.

Найчастіше вчителів турбує питання на­вчання дітей з ЗПР (затримкою психічного розвитку), які індивідуальної форми навчанню отримати не можуть. На жаль, кількість та­ких дітей у загальноосвітніх школах значна.

Ми знаємо, що організація навчання потребує добору вчителем мети, змісту і мети проведення уроку. З практики відомо, що ви­значення дидактичної мети і змісту не викликає в педагога труднощів, оскільки вони  окреслені в навчальних програмах кожного предмета, деталізовані за класами, розділами і темами; відповідно до них учитель добирає дидактичні методи і прийоми.

Учитель, проаналізувавши загальні та ін­дивідуальні об'єкти корекції учнів, повинен уміти добирати на кожен урок відповідні ко­рекційні завдання і розв'язувати не всю їхню низку, а лише ті, що зумовлені дидактичною метою уроку й особливостями навчального матеріалу. На уроці розв'язують кілька корекційних завдань, решту в цей час не актуалізують. Проте на наступних уроках, згідно з навчальними цілями й особливостями ма­теріалу, провідними стають інші корекціині завдання. Головне, щоб учитель проводив корекційну роботу в системі, щоб виділена ним певна ланка підпорядковувалася загальним корекційним цілям і була інтегрованою зі змістом навчального предмета.

Загальновідомо, що на уроці діти зі зниже­ними можливостями до навчання мають отри­мувати завдання, які б гарантували їм успіх у роботі. Для цього вчителю слід визначити найбільш сильну сторону в розумових здібно­стях учня та, спираючись на неї, запропонува­ти відповідні завдання. Успіх у виконанні на­віть однієї справи зміцнює віру дитини у власні сили. У результаті наступне завдання учень виконуватиме уже з «передчуттям успіху».

 Переживання радості успіху — необхідна умова продуктивної та позитивної навчальної діяльності.

В арсеналі педагога обов'язково повинні бути такі корекційні методи:

•    наочні опори в навчанні;

•    коментувальне керування;

•    поетапне формування розумових дій;

•    попереджувальне консультування зі скла­дних тем.

Залежно від особливостей навчальної діяль­ності учнів з особливими освітніми потребами необхідно використовувати навчальні ситуації з елементами новизни, пізнавальності, спира­ючись на життєвий досвід дітей, а також по­сильне навчальне навантаження.

Вирішальна роль належить методу очіку­вання завтрашньої радості, який часто вико­ристовують досвідчені педагоги.

 Що ж робити, якщо в дитини не сформова­но наочно-дійове мислення?

Розвитку цього типу мислення сприяють завдання та вправи, втілені в діяльності кон­струювання. Тому бажано, щоб у класах були, різноманітні конструктори, кольорові плас­тикові палички (наприклад, скласти фігуру з певного числа паличок, перенести одну з них так, щоб отримати іншу фігуру), а також за­вдання з ножицями та папером.

Розвитку наочно-образного мислення сприяють такі завдання:

•    малювання;

•    проходження лабіринтів;

•    робота з конструктором, але вже не за наочним зразком, а за словесною інструк­цією, також за власним задумом дити­ни (з початку повинна вигадати об'єкт конструювання, а потім самостійно його реалізувати).

Для розвитку логічного мислення реко­мендуємо вправи:

•    «Четвертий зайвий». Виключення одно­го предмета, який не має якоїсь озна­ки, загальної для трьох інших (для таких вправ зручно використовувати картки);

•    визначення частини розповіді, якої не виста­чає (початок дії, середина чи кінець). Такі вправи сприяють не лише роз­витку логічного мислення, а й мають надзвичайно важливе значення для роз­витку мовлення, поповнюють словнико­вий запас, стимулюють розвиток уяви та фантазії;

•   загадки та логічні задачі, головоломки тощо.